10.06.2022, Cудом першої інстанції було задоволено заяву арбітражної керуючої та покладено субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями Підприємства в сумі 1 572 761,54 грн на його власника – Товариство; стягнуто з Товариства на користь Підприємства грошові кошти в сумі 1 572 761,54 грн.
Ухвала суду була мотивована тим, що укладення між Підприємством та Вінницькою міською радою договорів оренди земельних ділянок від 04.10.2010 з орендною платою 151 437,59 грн/рік не несло жодної економічної вигоди для Боржника, а лише призвело в подальшому до зростання його кредиторської заборгованості. Відтак, наполягання Товариства, як засновника та власника Підприємства, на укладенні завідомо невигідного для Боржника договору є ознакою дій з доведення до банкрутства.
Судом першої інстанції було зроблено висновок, про те, що єдиним можливим шляхом для погашення кредиторських вимог є покладення субсидіарної відповідальності на власника Боржника, оскільки через відсутність майнових активів проведення реалізації майна банкрута є неможливим.
Не погоджуючись з висновками суду Першої інстанції, Команда Адвокатського об’єднання «Бауман Кондратюк» при оскаржені судового рішення та підготовки процесуальної позиції для Суду касаційної інстанції звернула увагу Суду на приписи частини другої статті 61 КУзПБ – під час здійснення своїх повноважень ліквідатор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника у зв’язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника – юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов’язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані тільки для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Законом.
Визначене нормами КУзПБ правопорушення, за вчинення якого покладається такий вид цивільної відповідальності, як субсидіарна, має співвідноситися із наявністю, відповідно до закону, необхідних умов (елементів), які є підставою для застосування цього виду відповідальності.
Об’єктом вказаного правопорушення та захисту при покладенні субсидіарної відповідальності є права кредиторів на задоволення вимог до боржника, що лишились не задоволеними у справі про банкрутство.
Суб’єктами правопорушення (субсидіарної відповідальності), що може бути покладена у справі про банкрутство за заявою ліквідатора, є засновники (учасники, акціонери) або інші особи, у тому числі керівник боржника, які мають право давати обов’язкові для боржника вказівки чи мають можливість іншим чином визначати його дії, за умови існування вини цих осіб у банкрутстві боржника, тобто вчиненні суб’єктом (суб’єктами) субсидіарної відповідальності винних дій, що призвели до банкрутства боржника.
Дослідження обставин поведінки (дій чи бездіяльності), яка повинна знаходитися в причинно-наслідковому зв’язку відносно порушення, передбаченого частиною другою статті 61 КУзПБ, а також встановлення вини суб’єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство здійснюється судом, що вирішує спір про субсидіарну відповідальність у справі про банкрутство.
Водночас при вирішенні питання щодо вини (виду вини) суб’єкта субсидіарної відповідальності, необхідно виходити з обов’язків та повноважень суб’єктів відповідальності стосовно боржника, покладених на них законом та/або статутом, враховуючи при цьому положення частин першої і третьої статті 4 КУзПБ.
Щодо об’єктивної сторони правопорушення для покладення на суб’єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство слід зазначити, що хоча приписи частини другої статті 61 КУзПБ і містять диспозицію (зміст) правопорушення- “доведення до банкрутства”, за яке передбачена “санкція” у вигляді субсидіарної відповідальності, однак не конкретизують дії/бездіяльність суб’єктів цієї відповідальності, які вказують/доводять на його існування.
При цьому, виходячи з положень статті 73 та частини першої статті 74 ГПК України (щодо покладеного на сторону/учасника у справі про банкрутство тягаря доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень), суд наголошує, що обставини існування або відсутності будь-якого із наведених елементів/складових об’єктивної сторони цивільного правопорушення (стверджуваних або заперечуваних: вчинення дії, бездіяльність, існування боргу в період вчинення боржником майнової дії тощо), мають бути доведені у встановленому законом порядку.
Так, Верховний Суд досліджуючи питання причинно-наслідкового зв’язку між укладенням відповідних договорів та банкрутством Підприємства, апеляційним господарським судом встановлено, що: (1) земельні ділянки по вул. Маяковського, 243, що були предметом договорів оренди земельної ділянки від 10.06.2022, використовувалась боржником задовго до укладення цих договорів (рішення Виконкому від 26.03.98 N 367 та від 28.01.2001 N 2467); (2) укладення зазначених договорів оренди відбулось внаслідок приведення у відповідність до чинного законодавства України правовідносин, які регулюють використання землі, адже Підприємство використовувало відповідні земельні ділянки, надані для обслуговування будівель і функціонування підприємства, в своїй господарській діяльності; (3) Товариство та Підприємство є окремими юридичними особами, які мають самостійні баланси та самостійно здійснюють господарську діяльність; (4) основними причинами збитковості Підприємства послугувала відсутність державних закупівель на путівки, застаріла матеріальна база, що в умовах високої конкуренції зробило санаторій не привабливим для комерційного продажу путівок; наявність боргів, судовий процес з Фондом державного майна України робили неможливим його участі у державних закупівлях.
На підставі встановлених обставин, суд дійшов висновку, що оформлення Підприємством земельних відносин щодо земельних ділянок, які перебували в його фактичному користуванні, у відповідності до чинного законодавства та спонукання Товариством до укладання дочірнім підприємством (Боржником) відповідних угод оренди цих земельних ділянок не можуть бути підставами, які призвели до погіршення фінансового-господарського стану санаторію та до його банкрутства.