Партнер адвокатського об’єднання «Бауман Кондратюк», адвокат Юрій Бауман розповів виданню HUBS як змінити законодавство, щоб обшук не перетворювався на катування для бізнесу.
Влітку 2014 року у Києві група прокурорів Печерського району за підтримки бійців спецзагону «Сокіл» та кількох співробітників МВС під виглядом проведення кримінального розслідування пограбувала ювелірний магазин. Випадок, звісно, з розряду волаючих, але він показує, наскільки зараз підприємці безправні перед слідчими та прокурорами.
Адже що відбувається на практиці, якщо ми говоримо про тиск на підприємців. Десь далеко в ланцюжку контрагентів підприємства порушується кримінальне провадження за фактом ухилення від сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів.
До суду надходить клопотання слідчого про надання дозволу на проведення обшуку у приміщеннях підприємства, яке знаходиться у ланцюжку контрагентів ще далі. Суд розглядає клопотання та дає дозвіл на обшук та вилучення документів щодо взаємин з контрагентом.
Звертаю увагу: ст. 234 Кримінального процесуального кодексу (КПК) говорить, що обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини скоєння кримінального злочину, відшукання зброї кримінального злочину або майна, яке було видобуто внаслідок його скоєння, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. При цьому відповідно до ч. 5 ст. 236 КПК обшук повинен проводитися в обсязі, необхідному для досягнення його мети. На практиці ж вилучаються абсолютно всі товарно-матеріальні цінності, про що складаються довжелезні описи – у моїй практиці одна така склала аж 42 (сорок два) листи!
Виникає питання: як і яким чином компресори, шланги та інші матеріальні цінності (знову спираюся на випадок із практики) містять сліди кримінального правопорушення, передбаченого ст. 212 Кримінального кодексу (КК) та яку доказову інформацію вони несуть? Як наслідок вилучені компресори шланги, фільтри в розумінні ч.7 ст. 236 КПК вважаються тимчасово вилученим (хоча слідчим суддею і не було надано дозволу на відшукання та вилучення саме їх). направляє його до суду. Хоча, зауважу, слідчі в більшості випадків не уявляють, про які саме збитки може йтися. Судді, як правило, задовольняють клопотання, і підприємство впадає у стан клінічної коми: ні роботи, ні звітів.
У таких випадках КПК надає право підприємцям звертатися з клопотанням про скасування такого арешту майна. Але це теоретично – практично суди нечасто чують їхні аргументи.
Вважаю, що саме на цих етапах проведення кримінального провадження необхідно зосередитися законодавцям і зробити максимально можливе для того, щоб обшук не перетворювався на тортури для підприємців. Що можна зробити?
По-перше, внести зміни та доповнення до ст. 234 КПК та встановити вичерпний перелік того, що може тимчасово вилучатися під час обшуку: зброя, наркотичні засоби тощо. Інакше кажучи, йдеться у тому, щоб обмежити права осіб, які проводять обшук вилучати все поспіль. Усе те, що вилучено без законних підстав, має автоматично ставитися до неналежних чи неприпустимих доказів.
По-друге, внести до ст. 172 КПК норму щодо обов’язкового повідомлення власників тимчасово вилученого при обшуку майна про час і місце розгляду клопотання про накладення арешту на майно. Людям є що розповісти і про те, як проводився обшук, що вилучали, і про те, що до опису не включили, але при цьому забрали.
По-третє, у ст. 173 КПК мають бути визначені чіткі часові рамки накладення арешту на майно. Йдеться про термін, необхідний для проведення експертиз та здійснення інших процесуальних дій.
Не можна допускати ситуації, коли майно перебуває під арештом, бізнес лежить, а коли завершиться хоча б досудове розслідування, ніхто не знає. тимчасово вилученого майна власнику.
Як показує досвід, від рішення суду про повернення майна до виконання дуже довга дорога.